Вперше опубліковано в Le Monde 12 грудня 2022 року
Бенджамін Абтан
Співзасновник та директор "Europe Прихисток
Колін Туе
Співзасновниця фонду "Europe Прихисток", дослідниця "Нової школи”
Багато місцевих органів влади та асоціацій в Україні та інших країнах Європи проявляють солідарність з українським населенням у спосіб, який є "більш ефективним і стійким", ніж великі неурядові та міжнародні організації, кажуть Бенджамін Абтан і Колін Тоуз, засновники ініціативи "Європа Прихисток".
В Україні люди замерзають. Сувора зима вже в самому розпалі, а тепла, світла, проточної води немає по кілька годин на день. Російські ракети по містах та електричній інфраструктурі націлені на цивільне населення. Це справжні повільні тортури, фізичні та психологічні, яких зазнає все населення.
Ця злочинна жорстокість додається до тієї, яка безперешкодно розгортається від початку російської агресії: зґвалтовані жінки, викрадені діти під виглядом "сімейного влаштування" в Росії, масові вбивства невинних людей, кинутих у братські могили.
Для того, щоб впоратися з цим, допомога, яка надходить в Україну, досягає нових висот. Однак до людей на місцях доходить дуже мало допомоги, і їхнє становище погіршується. Чому так відбувається? Як ми можемо їм допомогти?
Відсутність ноу-хау
Переважна більшість допомоги спрямовується великим неурядовим та міжнародним організаціям. Як для інституційних, так і для індивідуальних донорів це є гарантією серйозності намірів, запевненням, що гроші не будуть змарновані через корупцію, а також можливістю легше спілкуватися.
Однак ці організації не звикли працювати з місцевими установами та об'єднаннями під час війни, тоді як в Україні система є стійкою: центральна влада продовжує функціонувати у чіткій взаємодії з місцевими органами влади та організаціями громадянського суспільства.
Підходи, звички, уявлення та культура великих неурядових і міжнародних організацій підштовхують їх до втручання, підміняючи собою державу, яка часто є значно ослабленою, якщо вона не розпалася внаслідок війни. Ці ж причини штовхають їх небагато робити для зміцнення потенціалу країн, з якими вони працюють, створюючи таким чином залежність і ситуацію великої нестабільності, коли співпрація припиняється.
В українській конфігурації вони насправді не знають, як це робити. Більше того, їхня крива навчання є повільною. Як наслідок, вони часто діють всупереч реальним потребам, витрачають величезні кошти, а страждає від цього населення України.
Безпрецедентна конфігурація
Навпаки, починаючи з лютого, місцеві діячі в Україні та інших країнах Європи ефективно організовують солідарність. Для них це нове поле діяльності. Дійсно, в той час як місцева міжнародна співпраця традиційно існує в мирний час, її майже не існує під час війни, особливо, коли це стосується переміщеного населення.
Війна в Україні висвітлила можливість такої співпраці, адже цього разу уряди не перешкоджають їй, як це було під час конфліктів у Сирії, Іраку та Афганістані. Але й не організовують її.
Багато міст, регіонів, агломерацій та організацій громадянського суспільства скористалися новою можливістю для міжнародної солідарності, що виникла завдяки цій новій політичній та інституційній конфігурації.
Вони прислухаються до населення, яке чітко висловлює свої пріоритети: окрім довготривалого прийому, на який зараз мало попиту, це відпочинок для дітей, пересаджені класи, психологічна підтримка, матеріальне оснащення, допомога у відбудові зруйнованих будинків та ремонт житла для переселенців, які залишилися в Україні.
«Розвиток інноваційного, нецентралізованого управління в Європі для підтримки жертв війни може надихнути інші регіони світу»
Для того, щоб найкращим чином відповідати на ці потреби, місцеві громади та асоціації потребують допомоги, включаючи посередництво, підвищення кваліфікації та фінансову підтримку.
Ставки високі, як для України, так і для інших країн. Розвиток інноваційного, нецентралізованого управління в Європі для підтримки жертв війни, в тому числі переміщених осіб, буде корисним для жертв більш віддалених конфліктів і може надихнути інші регіони світу.
Більше того, допомога місцевим суб'єктам працювати разом у воєнний час не лише надасть додаткову підтримку українським жертвам сьогодні, а й послужить моделлю для великих НУО та міжнародних організацій для більш ефективної та сталої підтримки населення, де б вони не працювали.
У ці важкі часи допомога локальним діячам у розвитку міжнародних дій солідарності відкриває перспективи надії для жертв війни в Україні та інших країнах світу.
Бенджамін Абтан, співзасновник і директор "Europe Прихистку", колишній радник міністрів закордонних справ та юстиції Франції, громадський активіст, ад'юнкт-професор Sciences Po Paris.
Колін Туе, співзасновниця "EuropeПрихисток", колишня директорка Навчального та науково-дослідного інституту ООН та радниця Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань міграції, дослідниця Нової школи.